6.11 Чи маємо ми право карати як християни? Як святі могли сказати, що вони були вільними, перебуваючи у в’язниці? Чи Біблія визнає сучасне рабство?
Біблія говорить про важливість покарання, але Божа справедливість є переважно зміцнюючою: Він шукає зцілення та відновлення. Ось чому Ісус прийняв покарання за наші гріхи від нашого імені раз і назавжди (1 Івана 2:1-2). З іншого боку, наші судові системи зазвичай прагнуть до карального правосуддя. В’язниці важливі для забезпечення благополуччя суспільства, але вони також повинні допомогти злочинцям змінити свій спосіб життя.
Деякі святі мали внутрішню свободу та прихильність до Ісуса, яку ніхто не міг відібрати у них, навіть за допомогою екстремальної сили. Це давало їм сили залишатися духовно сильними, навіть коли вони жахливо страждали. Їхні мучителі могли завдати шкоди і навіть убити їхні тіла, але не душі. Святе Письмо засуджує людей, які поневолять інших (1 Тим. 1:8-10), бо Бог хотів, щоб ми були вільними (Лк 4:18). Ми повинні робити все можливе для боротьби з сучасним рабством і торгівлею людьми.
What is the purpose of punishment?
A punishment imposed by legitimate public authority has the aim of redressing the disorder introduced by the offense, of defending public order and people’s safety, and contributing to the correction of the guilty party [CCCC 468].
What kind of punishment may be imposed?
The punishment imposed must be proportionate to the gravity of the offense. Given the possibilities which the State now has for effectively preventing crime by rendering one who has committed an offense incapable of doing harm, the cases in which the execution of the offender is an absolute necessity “are very rare, if not practically non-existent.” (Evangelium Vitae). When non-lethal means are sufficient, authority should limit itself to such means because they better correspond to the concrete conditions of the common good, are more in conformity with the dignity of the human person, and do not remove definitively from the guilty party the possibility of reforming himself [CCCC 469].
Покарання не може бути зведене до простої відплати, а тим більше не може бути у формі соціальної чи свого роду інституційної помсти. Покарання та ув’язнення мають значення, якщо, зберігаючи вимоги справедливості та попереджуючи злочин, вони служать реабілітації особистості, пропонуючи тим, хто зробив помилку, можливість подумати та змінити своє життя, щоб повністю реінтегруватися в суспільство [ Папа Іван Павло II, «Ювілей у в'язницях», 9 липня 2000 р., 6].
